На мою думку, третя на сьогодні за рівнем майстерності і показом гри львівська вихованка (після Ванди Літинської-Сидоренко і Лариси Пономаренко, котрі грають у Польщі. — В.Т.) заслуговує кращої долі. На турнірі, присвяченому 90-річчю СТ "Україна" (на ньому Юля посіла 4-те місце), складалося враження, що вона так і не оговталася від своєї нової ролі — гріти лаву запасних. В ексклюзивному інтерв'ю "СПОРТПАНОРАМІ" Анна Курнікова українського настільного тенісу (так у журналістських колах називаємо Юлю за її вроду) ділилася думками з приводу неприємної для себе ситуації.

— Так, я образилась тепер, - виливає душу Юля, — але мені було ще образливіше, коли тренер Ігор Тихий не поставив мене на гру з француженками в матчі розіграшу Кубка Ненсі Еванс. Загалом, як би я не грала, але завжди борюся до кінця. Втім, я програю більше психологічно, а не технічно. Але,
повторюю, я завжди борюся. А проти французької команди я не бачила боротьби зі сторони білоруски Іри Лорченко.
— Чи пояснював тобі якось тренер причину того, що не поставив тебе грати?
— Ні.
— А ти підходила до нього?
— Так, я пропонувала Ігорю Івановичу, щоб він поставив мене на гру. На останній матч Суперліги з рогатинським "Техно-Центром" він казав, що хотів мене поставити. Але чомусь так і не зробив цього.
— Можливо, Лорченко краще виглядала на тренуваннях?
— Ми грали турнір, на якому в неї один раз виграла Настя Омельченко, і раз програла. Я їй тоді поступилася у рівній боротьбі. Взагалі, я не думаю, що Лорченко сильніша, ніж я. Радше, більш досвідчена. Я вважаю, що треба робити ставку на місцевих вихованців. Для чого з Білорусі брати гравців? Чому не піднімати свою школу? Цього я не розумію.
— Ти не пробувала лякати тренера, скажімо, тим, що зміниш команду?
— Я не думаю, що він боїться.
— А сама не задумуєшся про зміну команди?
— Як я можу змінити команду, якщо я вчуся в Національному університеті "Львівська політехніка"?
— Але це не означає, що ти мусиш виступати за "Львівську політехніку . У тебе ж немає ніякого контракту.
— Немає, але тоді мені буде важко навчатися в Політехніці. Можливо, по закінченні навчання я зміню команду, якщо тренер продовжуватиме мене ігнорувати.
— Скільки тобі залишилося вчитися?
— Два роки, четвертий і п'ятий курси. Але я все ж намагатимусь виправдати надії тренера. Хоча думаю, що в грудні у Рогатин на II тур Суперліги знов приїде білоруска, а в мене буде мало шансів себе проявити.
— Спробуй описати свій нинішній психологічний стан.
— Не подумай, що я опустила руки. Продовжую щоденно тренуватись. Зараз близька до виконання норми майстра спорту, але мені, на жаль, не дають такої можливості.
— Чого тобі бракує, аби посилити свою гру і міцно зайняти місце в основі?
— Насамперед психологічної підготовки.
— А як тоді бути, якщо у команді немає тренера-психолога? Виходить замкнене коло...
— Не знаю. Кожен намагається покладатися на свої сили і бути сам собі психологом.